Лаврентія архидияк. муч. Святий Лаврентій був одним із семи дияконів Римської Церкви. У 257 році імператор Валеріан видав наказ повбивати всіх єпископів, священиків і дияконів Христової Церкви. Після смерті Папи Стефана у 257 році загинув мученицькою смертю наступного року папа Сикст. Коли папу вели на смерть, диякон Лаврентій ішов за ним і плакав, що не може віддати за святу віру життя разом з Христовим намісником. Папа сказав йому: "Я не залишаю тебе, мій сину. Ти підеш за мною через три дні". Почувши це, Лаврентій продав церковний посуд, а виручені гроші роздав убогим. Довідавшись про це, префект Рима запропонував йому віддати церковне майно для утримання війська. Коли ж диякон відмовився це зробити, його жорстоко мучили. Під час мук Лаврентій віддав Богові душу, було це 258 року. Над його гробом діялися численні чуда.

Євпла архидияк. муч. Святий Євпл жив на Сицилії і був дияконом. Коли почалося Діоклетіанове переслідування християн, 304 року Євпла ув'язнили і привели на суд, де він визнав, що є християнином. Вояки відразу почали його мучити різними способами, вимагаючи від нього відступництва. Потім Євпла, який не зрікся святої віри, убили мечем.

мчч. Фотія й Аникити Аникит був комендантом військового підрозділу в Нікомидії у Малій Азії. Коли за імператора Діоклетіана настало криваве переслідування християн Аникита жорстоко мучили, а опісля кинули у в'язницю, де він пробув три роки. На суді він відважно прославляв Христа. Тоді приступив до нього племінник Фотій, поцілував його кайдани і почав разом з ним величати єдиного Бога. Імператор наказав Аникита і Фотія нестерпно мучити, а потім кинути в розпалену піч, де вони закінчили своє життя мученицькою смертю.

відд. Преображення, Максима іспов. Преподобний Максим Ісповідник народився в Константинополі біля 580 року і виріс в благочестивій християнській сім'ї. Юнаком він отримав різносторонню освіту: вивчив філософію, граматику, риторику, досконало володів богословською діалектикою. Коли преподобний Максим вступив на державну службу, знання і сумлінність дозволили йому стати першим секретарем імператора Іраклія (611 - 641). Але придворне життя обтяжувало його, і він віддалився в Хрисопольську обитель, де прийняв чернечий постриг. Був вибраний ігуменом монастиря. 633 року на прохання одного майбутнього богослова святителя Єрусалимського Патріарха Софронія (пам'ять 11 березня), преподобний Максим залишив обитель і виїхав до Олександрії. Імператор Констанс II наказав схопити преподобного Максима за засудження ним монофелітської єресі. Цей наказ був виконаний через п'ять років, у 654 році. Преподобного Максима звинуватили у зраді вітчизні і ув'язнили. У 656 році він був засланий у Фракію, а потім знову привезений у Константинопольську в'язницю. Преподобного разом з двома його учнями піддали найжорстокішим тортурам: кожному відрізали язик і відрубали праву руку. Потім їх заслали до Колхіди. Але тут Господь здійснив чудо: усі вони знову отримали здатність говорити і писати. Преподобний Максим уснув 13 серпня 662 року.

Передсвяття Успення Пресв. Богородиці, прор. Міхея, Перенесення чесних мощів прп. Теодсія, ігумена Печерського Про перенесення мощей св. Теодосія, яке відбулося 1091 року, записано у літописі Нестора. На своєму зібранні ченці Києво-Печерського монастиря сказали: "Краще нам, брати, мати перед очима своїми чесну домовину отця нашого Теодосія і завжди віддавати йому гідний поклін..." Ченці, знайшовши святі мощі у печері, винесли їх і поклали перед печерою. Наступного дня за Божим Провидінням зібралися біля печери єпископи, ігумени всіх монастирів і внесли їх до храму Пресвятої Богородиці у Києво-Печерській лаврі напередодні празника Успіння Матері Божої. При мощах св. Теодосія, які були у великому пошануванні, діялися численні чуда.

Успення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці й Приснодіви Марії Предавній, загальний і глибокий культ Пресвятої Богородиці у Східній Церкві залишив особливий слід передусім на нашому літур­гійному році. Церковний рік не тільки багатий на різні Богородичні празники, але він також ними починається і завершується, його починає празник Різдва Пресвятої Богородиці, а завершує її славне Успення, що в наших літургійних книгах має таку величну назву — Успення Пресвятої славної Владичиці нашої Богородиці і Присно­діви Марії. Хоча празник Успення нагадує нам про сумну подію смерти, все-таки він належить до радісних празників. Богослуження празника Успення повне радісних і веселих гимнів. Цього дня свята Церква радіє, бо Пресвята Богомати з тілом і душею перейшла з туземного життя до вічної слави Свого Сина, та що з її Успенням ми одержали в небі могутню Заступницю і Покровительку. Тож погляньмо на її чудесне Успення та на установлення празника Успення.

Перенесення з Едеси до Царгороду Нерукотворного образу Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, названого Святим обрусом; мч. Діомида. Після Хрещення в Йордані Ісус творив багато великих чудес. Слава про Христові чуда дійшла аж до Месопотамії. Важкохворий король Абгар послав до Ісуса свого художника з проханням, щоб Господь прийшов до Едесси та вилікував його. Коли б Ісус не зміг прийти, то просив, щоб художник хоч намалював Його портрет. Митець намагався намалювати Ісуса, але не зміг, бо Христове лице сяяло потужним світлом. Тоді Ісус притулив полотно до Свого обличчя, яке чудесно відбилося на ньому. Цей нерукотворний образ художник привіз Абгарові, який одразу видужав і навернувся зі своїми підданими до Христової віри. Згодом він помістив цей образ на воротах Едесси, щоб люди поклонялися йому. За правління грецького імператора Константина Багрянородного образ, при якому діялися численні чуда, був урочисто перенесений із Едесси до Царгорода.