Для всього є свій час, за словом Еклезіяста, усьому час-пора (3, 1), але для молитви й псалмоспіву будь-який час підходить.   св. Василій Великий 4

Ісусова молитва 

 

51. Ця божественна молитва, яка полягає у призиванні Спасителя, є така: Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене! Вона є і молитва, і обітниця, й ісповідання віри, подателька Духа Святого і божественних дарів, очищення серця, вигнання бісів, оселення Ісуса Христа, джерело духовного розуміння і божественних помислів, відпущення гріхів, цілителька душі та тіла, подателька божественного навчання, колодязь божественної милості, посередниця одкровення Божих Тайн, бо носить у собі ім'я Спасителя нашого Бога, ім'я Ісуса Христа, Сина Божого, яке й на нас переноситься. Чому й усім вірним необхідно це ім'я безперестанно ісповідувати, щоб проповідувати віру, щоб засвідчити нашу любов до Господа нашого Ісуса Христа, від якої ніщо ніколи немає нас відлучити, і задля благодаті від імені цього, задля відпущення гріхів, зцілення душі, освячення, просвічення, і перш за все задля спасіння. Божественний євангелист говорить: «А ції — списано, щоб увірували ви, що Ісус — Христос, Син Божий». Це віра! — і «а вірувавши, — щоб мали життя в Його ім'я». Це спасіння і життя! (Йо. 20, ЗІ).

52. Нехай ніхто не думає, брати мої християни, ніби лише особи священичого сану та монахи мають обов'язок безперестанно І завжди молитися. Ні, ні: всі ми, християни, маємо обов'язок завжди перебувати у молитві... І Григорій Богослов навчає усіх християн й говорить їм, що належиться частіше згадувати в молитві Боже ім'я, ніж вдихати повітря... До цього ж майте на увазі і спосіб молитви, яким можливо безперестанно молитися, — саме молитися умом. А це завжди можемо робити, якщо захочемо. Бо й коли сидимо за якоюсь працею, і коли ходимо, і їмо, і коли п'ємо, завжди умом можемо молитися й творити умову молитву, благоугодну Богові, молитву істинну. Тілом будемо працювати, а душею молитися. Зовнішня наша людина нехай виконує свої тілесні справи, а внутрішня уся нехай буде присвячена на служіння Богу і ніколи не відстає від цієї духовної справи — умової молитви, як заповідує нам і Богочоловік Ісус, кажучи у святому Євангелії: «Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні» (Мт. 6, 6). Комірчина душі є тіло, двері наші суть п'ять відчуттів тілесних. Душа входить у свою комірчину тоді, коли ум не блукає туди й сюди у ділах та речах світських, але знаходиться в нутрі нашого серця. Почуття наші замикаються і залишаються такими, коли ми не даємо їм приліплятися до зовнішніх чуттєвих речей, і ум наш таким чином залишається вільним від усякої світської пристрасті і сокровенною умовою молитвою з'єднується з своїм Богом Отцем.

53. Навчайся умової сердечної молитви, бо Ісусова молитва є світильником на стежках наших і провідною зіркою до неба, як вчать св. Отці (у Добротолюбїї). Ісусова молитва (незгасаюча в умі та серці) є бичем проти плоті та злих її похотей (особливо блудних і обжерливих). До звичайної молитви: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий», додавай: «Богородице, помилуй мене, грішного». Сама лише зовнішня молитва є недостатньою: Бог дослухається до ума; а тому ті монахи, які не з'єднують зовнішню молитву з внутрішньою, не є монахами, а чорними головешками. Той монах не має печаті Христової, котрий не знає (або забув) подвигу Ісусової молитви. Книжка не навчить цієї молитви (тільки вказує прямий шлях, як займатися нею); необхідною є конкретна практика у ній (молитві).

54. Щоб звертатися до Господа, треба зійти увагою ума в серце і там взивати до Нього. Якщо би ми, не опускаючи, виконували це невеличке правило: утвердившись умом у серці, стояти перед Господом зі страхом, благоговінням та відданістю, то ніколи не з'являлися б у нас не тільки пристрасні бажання й почуття, але й самі помисли.

55. Отож, ви читали про Ісусову молитву?... І знаєте її на ділі. Тільки вона одна може зробити так, щоб у нутрі міцним був належний порядок, і саме вона не дозволить зовнішнім господарським справам порушувати його. Лише вона дасть можливість виконати припис Отців: руки працюють, а ум та серце з Богом. Коли вона прищепиться до серця, тоді не буває у нутрі перерв... Щось систематичне запровадити у нутрі навряд чи можна, проте щось одне або однакове при різноманітності неминучих справ втримати можливо — і це дасть Ісусова молитва, коли прищепиться до серця. Як прищепиться? Хтозна, як, а прищеплюється. Той, хто трудиться, свідомий того, не знаючи, як це сталося. Праця... ходіння у присутності Божій з якнайчастішим повторенням цієї молитви. Як тільки вільний, одразу ж до неї... І дасться...

Читання належить до одного із способів поновлення й оживлення Ісусової молитви. Але радять читати більше саме про молитву.

56. Коли є пам'ять Божа, яка підтримує страх Божий у серці, тоді усе йде добре, але коли вона слабшає або тримається тільки в голові, тоді ні в чому немає ладу.

57. Увага до того, що буває в серці і виходить з нього — є головне діло у християнському житті. Цим і внутрішнє і зовнішнє належно упорядковується. Але до уваги завжди треба докладати розсудливість, щоб обстежити як належно те, що відбувається всередині і чого вимагає зовнішнє. Без розсудливості й увага ні до чого.

58. Буває, що навіть при виконанні зовнішнього послуху може не бути внутрішнього, і життя твоє залишиться бездушним. Як уникнути цього? Треба у всяке діло вкладати страх Божий в серці. Щоб серце було богобоязним, потрібно постійно думати про Бога. Думка про Бога буде дверима, через які входитиме душа у діяльне життя. Увесь труд тепер має бути зверненим на те, щоб безперестанно думати про Бога або ходити у Його присутності («Шукайте Бога... Шукайте лице Його завжди...») Ось де стоїть трезвіння і умова молитва. Бог є всюди; роби так, щоб і думка твоя усюди була з Богом. Як же ж це зробити? Думки товчуться, мов комарі у своїх стовпцях, а над думками і почуття серця. Щоби при'язати думку до чогось одного, старці мали звичай привчатися до безперервного промовляння коротенької молитвочки. Від навички і частого повторення молитвочка ця так прив'язувалася до язика, що він сам по собі повторював її. Через це і думка приставала до молитви, а через неї і до безперестанної думки про Бога. Після навички молитва зв'язувала пам'ять про Бога, а пам'ять про Бога — молитву; і вони взаємно себе підтримували. Ось і ходіння перед Богом.

Умова молитва є в того, хто, утвердившись увагою в серці, звідти підносить молитву до Бога. А умовий труд (подвиг) є тоді, коли хтось стоїть увагою в серці з пам'яттю про Господа, відкидаючи усяку іншу думку, яка намагається проникнути у серце.

59. Преподобний Ніл Сорський говорить: «А щоби при творенні умової молитви не впасти в оману, — не допускай у собі ніяких уявлень, ніяких образів та видінь; бо ширяння, сильні фантазії та емоції не припиняються й тоді, коли ум стоїть у серці й виконує молитву, і ніхто не в змозі опанувати їх, окрім тих, які досягли благодаттю Святого Духа досконалості й окрім тих, які стяжали через Ісуса Христа стійкість ума».

60. Один брат, по імені Йоан, прийшов з приморської країни до великого святого авви Филимона і, обійнявши його за ноги, спитав: «Що мені робити, мій отче, щоб спастися? Я бачу, що ум мій розсіюється і блукає по різних предметах туди й сюди, де не треба».

Авва трохи помовчав і каже йому: «Це — недуга зовнішніх людей, і залишається в тобі тому, що не маєш ще досконалої любові до Бога, оскільки ще не появилась в тобі теплота любові та пізнання Його». Тоді брат запитує авву: «Що ж мені робити?» «Йди, — відповідає той, — і виконуй поки що в серці сокровенну вправу; вона може твій ум очистити від цього». Брат, не розуміючи того, що сказав старець, знову запитує його: «Що таке сокровенна вправа?» «Йди, — відповідає він, — будь тверезим у своїм серці, і в умі своїм тверезо зі страхом та трепетом говори: Господи Ісусе Христе, помилуй мене! Так і блаженний Діадох приписує робити початківцям». Брат пішов від нього і з допомогою Божою та молитвами авви почав жити в безмовності і засмакував солодкість цього заняття; тільки це продовжувалося недовго. Як тільки він відхилився від нього і не міг вже у трезвінні звершувати його й молитися, то знову прийшов до старця і розповів йому, що сталося. А цей відповідає йому: «Ось ти вже пізнав дорогу мовчання та внутрішньої вправи і засмакував н солодкість цього. Отже, май у серці своєму наступне: чи їси і п'єш, чи розмовляєш, поза келією або в дорозі, не забувай тверезою думкою і уважним умом приносити Богові цю молитву, і співати, й займатися молитвами та псалмами. Навіть якщо виконуєш щось вкрай необхідне, ум твій нехай не буде бездіяльним, а таємно нехай вправляється та молиться... Завжди, і відходячи до сну, і пробуджуючись, і коли їси чи п'єш, і якщо з ким-небудь розмовляєш, — тримай своє серце у сокровенному і умовому занятті псалмами або молитвою: Господи Ісусе Христе, помилуй мене!»

61. У чисто споглядальній молитві слово, як І самі думки, зникає, але не тому, що ти бажаєш цього, а тому, що це робиться само по собі.

Умова молитва переходить у молитву сердечну або умово-сердечну. Вона з'являється одночасно із зародженням сердечної теплоти. Іншої молитви вже немає у звичайному ході духовного життя. Умово-сердечна молитва може глибоко закоренитися у серці і бути у такому випадку без слів та думок. Вона полягає лише у стоянні перед Богом і благоговійно-любовному припаданні до Нього. Тут вона є тим самим, чим є поривання в нутро, щоб стати перед Богом на молитву або чим є сходження молитовного духа. Але все це ще не споглядальна молитва, яка є вищим молитовним станом, що інколи проявляється у Божих вибранців.

62. «Монах повинен, — чи їсть, чи п'є, чи сидить, чи служить, чи йде дорогою або робить щось інше, — безперестанно взивати: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене», щоб ім'я Господа Ісуса, сходячи у глибину серця, упокорило змія, який тримає простори серця, а душу спасло і оживотворило. То ж будь безперестанно з іменем Господа Ісуса, і нехай серце поглине Господа і Господь — серце, і будуть обоє одно. Не відлучайте серця свого від Бога, а перебувайте з Ним і серце своє хороніть завжди в пам'яті про Господа нашого Ісуса Христа, аж доки ім'я Господа вкоріниться у нутрі серця, і воно ні про що інше не буде думати, — щоби возвеличився у вас Господь».

63. Саме тому прославлені мудрістю наші вчителі та наставники разом з Святим Духом, який живе у них, навчають всіх нас, а найперше тих, які забажали вступити на шлях боготворчого мовчання, посвятитися Богові і, відійшовши від світу, мудро перебувати в мовчанні: понад усі інші справи та піклування найперше молитися до Господа і з безсумнівною надією просити у Нього милості, й постійно прикликувати всесвяте і найсолодше ім'я Його, завжди маючи Його в умі, у серці і на устах, та всіляко спонукати себе у Ньому і з Ним дихати, і жити, і спати, і чувати, і ходити, і їсти й пити — і взагалі все, що робимо, робити в Ньому і з Ним. Бо як при відсутності Його збігається до нас усе шкідливе, не залишаючи місця нічому корисному для душі, так у Його присутності усе противне відганяється, ні в чому доброму не буває нестачі, і все є можливим для виконання, як і сам Господь нам возвіщає: «Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, той плід приносить щедро. Без Мене ж ви нічого чинити не можете» (Йо. 15, 5).

64. «Якщо істинно бажаєш засоромити помисли, радісно перебувати у мовчанні та без великого зусилля чувати серцем, то нехай пристане до дихання твого Ісусова молитва, і через кілька днів побачиш це на ділі».

65. Чого шукають Ісусовою молитвою? Того, щоб зійшов у серце благодатний вогонь і почалася безперервна молитва, чим саме і визначається стан благодаті. Потрібно знати, що Ісусова молитва, коли, впаде у серце Божа іскра, роздуває її у полум'я; але сама не дає цієї іскри, а лише сприяє, щоб прийняти її. Чим сприяє? Тим, що збирає думки в одне і дає можливість душі стояти перед Господом і ходити у Його присутності. Головне — стояти і ходити перед Богом з благанням до Нього із глибини серця. Так робив Максим Капсокалівіт... То ж нехай так роблять усі, хто шукає благодатного вогню, не турбуючись про слова та положення тіла. Бог дивиться на серце.

Я говорю це тому, що інші зовсім забувають про благання із серця... Уся турбота їх — про слова та положення тіла. І коли відмовлять у певному положенні з поклонами відоме число Ісусових молитов, тоді зупиняються на цьому, і з якоюсь зарозумілістю та осудженням дивляться на тих, які ходять до церкви на загальну уставну молитву. Деякі увесь свій вік так живуть і лишаються пустими, без благодаті.

Якщо б хтось запитав мене, як мені налагодити молитовне діло, я сказав би йому: звикай ходити у присутності Божій або зберігай пам'ять про Бога і перебувай у благоговінні; для підтримування цієї пам'яті вибери кілька коротеньких молитовок або просто візьми Золотоустові молитовки і часто повторюй їх з відповідними думками та почуттями. По мірі навикання буде просвітлюватися голова пам'яттю про Бога і зігріватиметься серце. У цьому положенні нарешті западе у серце іскра Божа — промінь благодаті. Його неможливо нічим виробити, він виходить прямо від Бога... Тоді можеш залишитися лише з Ісусовою молитвою і нею роздувати молитовну іскру у полум'я. Таким є прямий шлях.

Сторінка 1 із 3 1 2 3

Тишковичі - місце паломництва на Мостищині


Календар

«     Березень 2024     »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 

Оголошення


Статистика

Відвідувачів за сьогодні: 123
Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть:
Система Orphus Система Orphus