МИТРОПОЛИТ АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ І УКРАЇНСЬКА МОЛОДЬ

Глибоко на дні моєї душі ясніє спогад дитинства.

Ще вчора, гарячого червневого дня 1938 pоку, y Львові, на подвір’ї “Рідної школи” ім. князя Льва на Личакові, ми довго вправлялись у відповідних рухах великими кольоровими кружалами до слів пісні “Боже великий, єдиний”. Моя товаришка Міля дивувалася, чому не використовуємо синьо-жовтих прапорців, але відповіді не було, хоча ми всі підтакували. А нині Львів уже наш! Від самого ранку роїться всюди дітвора у вишиванках. По вулицях, по трамваях дзвенить рідна мова, піднесений настрій — то ж Свято молоді. Ми входимо на простору площу Сокола-Батька, і я відчуваю, що є частиною кількатисячної громади українських дітей Львова. Лунає сурма — і на площу в’їздить лімузин із найдорожчим гостем, тоді вже калікою, митрополитом Андреєм Шептицьким. Буря оплесків і гучне “Слава!” вітає Його, й уже до неба летять перші акорди пісні “Боже великий”, а ми, учні всіх “Рідних шкіл”, разом виконуємо рухи кольоровими кружалами. Останні слова молитви: “Боже, дай волі народу на многії літа”, — ми підносимо жовті кружала, а друга половина — сині, й уже майорить у повітрі ніби живий український прапор. Щойно тієї хвилини я зрозуміла, як вдало обійшли наші виховники заборону чужої влади, бо на спільних пробах ми ніколи не вправлялися разом у закінченні. Гучні оплески публіки... І ось митрополичий лімузин пробирається між рядами дітей. Наближається до мене, і я, затамувавши подих, відчуваю на моїй голові дотик Його долоні, що електричним струмом проходить через моє тіло. Зворушення стискає горло, а сльози котяться по лиці, та погляд Його ласкавих очей наливає сонцем мою душу і гріє довгі-довгі літа...

Так, Митрополит Андрей Шептицький був електричним струмом для всієї тодішньої української молоді. Він зарядив її силою поборювати важкі перепони на майбутній хресній дорозі України. Як добрий пастир Він указував молоді правильний шлях на Божих основах, вимагав мурашиної праці в усіх ділянках життя, був незрівнянним меценатом усієї молоді, від ясел до повноліття, проте спонукав усіх до самостійної ініціативи та підприємливості, оцінював і молодечі організації, які взорувалися на ті напрямки виховання.

Перші монаші обітниці чину св. Василія Великого, що було Його мрією від юності, прийняв уже як Андрей сто років тому. Ставши згодом магістром новіціяту, Він виховував молодих монахів. Маючи 34 роки, посів єпископський престол у Станиславові. 90 літ тому він відразу ж наголосив на важливості справжнього християнського виховання всієї української молоді.

У першому слові пастиря до вірних тієї єпархії Він закликав батьків: “Ви ж, батьки, при виховуванні своїх дітей, стережіть їх від гріха і блудної неправдивої науки, наче від смерти!.. Пам’ятайте, що християнське виховання є більшим добром, ніж усі добра світу!” І там же: “Здобувайте собі просвіту, Мої Рідні Браття! Працюйте над нею усильно, — цініть її! — Тільки пам’ятайте, що справжня наука не може противитися науці Христа, — так, як правда не може противитися правді! Бо наука не є, прецінь, нічим іншим, як лише пізнанням правди, — а Христова Наука є якраз правдою”. А далі: “Закладайте, Мої Браття, по селах читальні і захоронки для дітей! І дбайте, щоб діти ходили до школи!” У тому ж слові пастиря він не забуває і про вчителів: “А ви, що безпосередньо працюєте над вихованням молоді, дбайте не менше над просвіченням її розуму, як над ублагородненням її сердець. Подавайте молоді таку освіту, яка навчила б її не тільки теорії, але теж і практики. Учіть її, як має жити! Збуджуйте в неї бажання й охоту до того, що є підставою багатства і сили народу. Нехай уже малі діти вчаться любити свою землю, свою Батьківщину, нехай учаться працювати для неї... Виробляйте в молоді самостійність та індивідуальність! Учіть її більше числити на себе, ніж на других! Учіть не оглядатися на поміч уряду і краю, а власною ініціятивою дороблятися самостійного буття!.. Виробляйте у молоді почуття правости та сумлінної праці!”