"Хай воскресне Бог, і розбіжаться вороги його, і хай тікають від лиця його ті, що ненавидять його". 

Побожність чи «побожність»?

 

 

В міру росту та поширення християнства серед багатьох народів, різних національностей з притаманним для них типом культури творився власний обряд з притаманним для нього типом благочестя. Його суть полягала в кращому донесенні Благої вістки – Воскреслого Христа та тлі культури різних людей, крізь великі епохи. В процесі інкультурації та подальшому розвитку й освоєнні Євангелії відшліфовувався власний тип благочестя, тобто побожності. У широкому розумінні цього слова ми охоплюємо різні Церкви свого права з своєю ієрархією та традицією, котра має відпрацьовану власну ідентичність (побожність), а у вузькому значенні в кожної особи є власний, характерний для неї тип побожності, що включає релігійні практики. Святіший отець Венедикт ХVІ висловлює цікаву думку, що скільки людей, стільки й шляхів до Бога. Хоча, дуже часто ми можемо спостерігати як трапляється збиття з правильного напрямку чи надмірне перегинання палиці. Про це будемо роздумувати далі, а зараз зосередимо увагу на істинній християнській побожності.

Спершу вияснимо етимологічне значення цього слова, бо «побожність» означає жити по-Божому, так як Христос, наш Спаситель нам заповідав, щоб ми любили один одного як він полюбив нас (пор. Йо. 13:34).  У цьому його глибока мудрість i сила, але i його неоднозначнiсть. Зміст побожності залежить від того, як людина уявляє собі Бога, ким Він для неї є.

Це насамперед наслідування Христа такого, яким Він явив себе у Воплоченнi: наслідування Його Любові, смирення, співчуття до людей, прощення, терпеливості, жертовності. Це наслідування постійного кенозису Господа – Його самоприниження, Його зішестя спочатку у світ, а потім i в ад. Зміст Різдвяного Таїнства полягає у тому, що Бог починає жити людським життям для того, щоб навчити людину жити спочатку по-людськи, повнотою людяності, а відтак і по-Божому – повнотою життя дітей Божих. «Вочоловічення» Бога – це запрошення до «обожнення» людини, це відкриття дверей втраченого Раю. Отже, суть правдивої християнської побожності це життя в Христі, котре полягає у гідному прийнятті Пресвятої Євхаристії (через святу тайну Покаяння). Сама тайна Євхаристії є зодягнута в Божественну Літургію, під час якої ми молитовно підготовлюємося до гідного прийняття Святого Причастя (що означає стати частинкою Єдиного Євхаристійного Тіла Христового, котрим є Церква у спільноті). Благодать і щедроти які ми отримуємо у цій святій тайні мають для нас абсолютну вартість і не можуть бути замінені іншими релігійними практиками, бо вони лише сприяють нашій підготовці. Сама Літургія це є наче рамка ікони, котра може бути золотою або з дерев’яною різьбою чи простими дощечками скріплена докупи творить рамку, проте її основна функція не затьмарити саму ікону, а прикрасити чи зберегти, бо коли торкаємося рамки то не зачіпаємо полотно. Так і Божественна Літургія не залежить від того чи на ній співає ангельський хор чи солодко співучі дяки, але Христос є присутній у Пресвятій Євхаристії Той Самий як у великому соборі так і малій каплиці.

Побожність (ще більшою мірою) – це також i наслідування Троїчного Бога: Отця, Сина i Святого Духа. Християнське богослов’я визначає божественне триєдинство як «буття для iншого», «життя один для одного»: Отець передає все своє єство Синові i Духові Святому, весь перебуває у Сині i в Дусі. Пресвята Трійця живе єдиним Життям, яке вiдвiчно переливається від Отця до Сина i Святого Духа. Таку спільність життя Церква називає «єдиносущнiсть». Саме до такого Богоподібного життя покликана вся Церква і кожен з нас зокрема. Це покликання до спiльности, єдиносущности подружжя, родини, парохiї, народу, Вселенської Церкви i всього людства. Це заклик поділяти з іншими своє майно, таланти, сили, харизми, життя... Це виклик бути спільнотою любові, любові, що животворить.

У наш «глобальний» час ми вже не знаємо тієї світоглядної та культурної одностайності, яку люди поділяли ще неповне століття тому. У нашому свiтi спiвiснують i взаємно переплітаються чимало різних світоглядних рухів і течій, часто дуже різнорідних або й протилежних за своєю суттю. Саме їхнє переплетення i формує дивний візерунок сучасної побожності з усіма його химерностями i парадоксами. У нього вплелося все: від істинно глибокої християнської мудрості до солодкавої екзальтованої «містики» барокового зразка (згадайте улюблені багатьма нашими вірними образочки, де маленький Iсусик iз рожевими щічками i блакитними оченятами мило складає на грудях рученята) та напiвпоганських забобон i магізму, для яких сутність християнства зводиться до виконання обрядів i дотримання звичаїв. Тобто щоб тобі принесли Йорданської води до хати, а не ти літургійно брав участь у її освяченні, за винятком тяжкої недуги. Чи в посвяченні пасок, що для тебе означає прихід Великодня, замість прийняття Воскреслого Христа до свого серця у Пресвятій Євхаристії. Чи обов’язковому християнському похороні людини, котра за життя не пам'ятала про Бога, зате в необхідності гучно її пом’янути. Не знаючи про необхідність та важливість заупокійної молитви (йде мова про Григоріанські Служби Божі), окрім 9, 40 дня та річниці коли є нагода ще раз її «пом’янути». В такий спосіб твориться формальна християнська побожність. Ще б можна було додати магізм хрещення і урочисту пишність вінчання. (Проте це питання окремого роздумування).


Сторінка 1 із 2 1 2

Тишковичі - місце паломництва на Мостищині


Календар

«     Березень 2024     »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 

Оголошення


Статистика

Відвідувачів за сьогодні: 91
Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть:
Система Orphus Система Orphus